Сталося!
Бобик здох! The Art is Death! Kunst ist Tod! Arts ///// Поодинокі залишки, що де-не-де вигулькують на виставках, лишень підтверджують цю істину. Але зазвичай те, що ми там спостерігаємо, зовсім нас не торкає. Нагромадження цитат, приміток, посилань i майже нуль емоцій. Багатство ґлянцевої повноколірності, естетська вишуканість, долбі сураунд дівідіiобмаль живого. Навпаки, одне животіння. Мистецтво мало б рефлексувати на стан культури цивілізації. Натомість воно, як i жінки, скотилося до банальності. Спостерігаємо лиш фраґментарну поверховість тіла. Порнографію. Бажання вбогі, npocтi, доступніi зрозумілі. Таїна чи хоча б таємничість – відсутні. Ілюзій – нуль. Mpiїзливаються. При цьому збувається марево Бойса – кількість художників множиться у геометричнійnpoґpeciї. Принаймні нових імен на мистецьких ярмарках. „Зірки” ж iзафрахтовані ними образи котяться вдало прокладеною лижнею, не претендуючи на інновації. Тай узагалі. Бути неориґінальним – модно. В часи, коли все банально естетичне. Мистецтво має труднощі з віднайденням винятковості. Доводиться задовольнятися запозиченнями, перш за все найпримітивнішими аспектами життя, вподобати марґінальні випади. Тому необов’язковимиєй радикальні крайнощі. Ітероризм може бути лагідним, i „святість” грошей порнографічною. Важко бути ніяким, та нічого іншого не залишається. А як же музеї, ґалереї, критики, куратори?
Хай мертві ховають мертвих…
