Вельми дивна, але доволі симптоматична виставка-жест розпочала свою роботу в галереї «Арт на мур» Івано-Франківського ТЦ «Бастіон». «МоЯ ТАЄМНИЦЯ» здивувала більшість відвідувачів вернісажу своєю провокативною ніжністю. Відсутність звичних мальованих чи фотографованих образів, чіткого асоціативного візуального ряду, надмір малочитабельних статистичних текстів витворювали драстичну порожнечу в залах де звикли бачити, ну якщо не кондовий фігуратив чи «прогресивну» абстракцію, солодкавий салонний портретизм чи «терапевтичну» графічність маніакального сюрреалізму, відвідувачі спостерігають матові типографські плівки А3 формату з надрукованими на них текстами CV митця, маніфестом та схемою експозиції. Це все? Пощо така зарозумілість? Здавалося, ера концептуального мистецтва давно канула в Лету і подібним ходом думок нікого не здивуєш і не зачепиш. А задекларовані художником навернення до понять довіри і відповідальності, хіба розсмішать обивателя. В часи, коли зраджувати, розводити, кидати стало нормою не те що життя, а державної політики та будь-якого притомного бізнесмена та добропорядного обивателя, говорити про «декоративні» християнські чесноти, хіба хитрий спосіб надурити вас ще раз. У чому ж тут мистецтво? Що можна купити з цієї виставки? І скільки воно вартує?
Яремак через статистичні таблиці звітує перед нами про пророблену ним більш як за двадцять років роботу художника-концептуаліста. Підсумовує створене. Перелік виставок, перелік перформансів, перелік нагород та відзнак. Він жартує? Звітуючись перед глядачем у дні свого п’ятдесятиліття, митець мовчки запитує у нас, чи ми так само плідно і динамічно розвивали свої смаки та інтелект, змінювалися духовно, цікавилися життям і мистецтвом, щоб зараз адекватно його розуміти і реагувати на артефакти. Стерильний, холодний мінімалістичний roomspace виставки нагадує лікарню. Або лабораторію. Клініка, одним словом. Нездоровість стану. Хворобливість ситуації в якій живемо.
Як сприймати сучасне мистецтво в країні де воно ніби і є, але ніхто не зауважує. Відсутність державних музеїв, галерей, нагород чи стипендій (за винятками, що підтверджують правило – Арсенал, ІПСМ) залишають його на маргінесах. Зрештою, як і мистецтво взагалі, в убогій країні. Та реакція перших глядачів виставки вселяє сподівання на краще. Пацієнт радше хворий, аніж мертвий. Найбільше обурених і невдоволених було серед колег по цеху. Найбільше зацікавлених – серед знайомої і незнайомої молоді – багато запитань, зауважень, спроб зрозуміти що це, щире бажання відвертого діалогу. Можливо, не все так кепсько в королівстві датськім?
Мирослав Яремак вже давно працює з темами, що провокують створення взаєморозуміння між митцем і соціумом, між творчим началом і прагматичністю побуту. «Альтернативний мер», «Ходить гарбуз по городу», «Вісім запитань до художника М.Яремака» та ін. – мистецькі акції, що досліджували місце художника в цьому світі, в цьому місті. Еnfant terrible, блазень, мудрець чи декоратор дійсності? Етика чи естетика, що важливіше сьогодні. Яка роль ідеології в таких вчинках? А яка ідея? «Навіщо поет в цей убогий час» питав колись Гьорделін. Можливо, «МоЯ ТАЄМНИЦЯ» привідкриє для когось завісу перед невідомим.
Насамкінець, потрібно зауважити, що дана виставка є римейком однойменного проекту виконаного для Тижня актуального мистецтва у Львові в 2009 році.
Виставка працюватиме 12 днів по три години на день з присутністю автора. Можливі зміни в експозиції. Можливі зміни в концепції. Та, чи врятують художники світ від краси?
фото та текст Анатолій Звіжинський