Володимир Топій відомий найперше перфомансом – в якому можливо вже однозначно спостерігати характер, впізнаваність ,.одним словом – певну мову – ті риси що визначають цільний творчий організм , скорлупа якого зліплює докупи протиріччя особи з невидимими для зовнішності течіями , недопитими родинносакральними гербатокавами ітд чи (для прикладу) синдромами соціальнопублічних інсинуацій … перфоменс як артистичний акт , в цьому контексті (та нашому безпосередньо), передбачає оголеність автора ( принаймі професійну ) – таку собі єдину умову чинності та чистоти дії, і правдиво першоджерело етичності нутра з якого похідною плинуть естетичні картинки. Сприняття їх (картинок) є справою суб’єктивною й не потребує , вірніше не зобов’язує до розлогостей суджень – предмет вже є всеохоплюючим надбанням й таким зостанеться , інше питання реакція автора – його внутрішній кут , перебування в якому стає некомфортним , а погляди з-за цього кута стають частиною нового прийдешнього й , сказав би, «satisfaction» буття . Отже, Топій як перфомер –діяч тут і вже, є органічною частинкою цього перманентного процесу , продовжувачем справи первинних французорумунів належним учнем польської школи такої просторово тяглої та вкрученої в евроамериканство . в загальному цей процес триває…для кожного особистістно перфомера в тому числі…
Однак зараз про живопис ,- власне про Володимира Топія в ньому…ця дія (не імітація) (живописання) є іншою матерією і просто іншою з означення , особливо версія на полотні ( в буть-якій техніці) , класичність якого зобов’язує певним умовам чи умовностям не нами придуманими ,але які можуть бути піддані руйнуванню згідно з нашим неусвідомленим бруталізмом або ексцентричністю вічно протестуючого – та диво – “відкидаючи традиції” , до нього повертаються знову і знову , раз у раз прагнучи щось там залишити , на що мають певну мотивацію.
Але -,чи є (мусить бути?) перфоманс живописним – відповідь очевидна , а ось чи є живопис перфомансом – питання зависає в силу квазівизначень та їх потреб чи можливих тлумачедотримувань . з цього випливає ряд інших питань – і головне з них , як відноситься до всього цього особа , що є тією самою й стиглість натури , її граненість не піддана спокусі роздвоєння в трактуванні графічності , то сходинки еволюційності впроваджують в незворотне подивування . Козакосамураї наділені звитяжною фецедомінантою ствердження трансформуються в гмахи монохрому або майже. Небоязнь показу є допустимою в чистоті наївно-чуттєвого лабораторіуму . Це не може не тішити . Особисті щити важливі . Дарування передбачає вдячність– не знаю чи автор формалізував її в соціальнообрамлену ( маю великий сумнів з огляду на примхливість суспільну), однак над і над – латентно присутню. Первинний досвід живописного продукту Володимира Топія (часу серії козакосамураїв) шокував не темою чи технікою , експозицією , а несумісністю цього всього гамузом з образністю , стилістикою до якої прагнув художник – перфомер. І мабуть в цьому більше позитиву на здорову голову – для поступороздумів в будь-який прогресуючий процес , що включає – від та до , або зворотнє … Зараз маємо геометрію…геометрію внутрішнього зараз Топія , вектор якого спроваджує в цільне єдиноцентротворення …терпеливо камінь до каменю.
Текст та фото Олекса Фурдіяк