Влодкауфман , перфоманс . фото Юрій Бакай
Тиждень видався напрочуд цільним не зважаючи на різність представлених проектів . Ця різність проглядалась і в медійній штуці і в перфоменсі і в інсталяції ( мабуть це гарне поєднання ) , але щодо самого арту тут слів не потрібно – рівень найвищий . Мабуть це один з небагатьох проектів в сучасному українському мистецтві останього часу , що так чітко прозвучали . Ідея «Інституту актуального мистецтва» contemporary art фестиваль розділити в часі виявилась дуже вдалою . Сама авансована програма фесту зазнала певних змін ( йдеться про дивну зяву дотичних проектів ), але ця імпровізація мало як вплинула на саме розгортання та перебіг головного дійства . Як на мене було умовне розділення тижня ніби на дві частини – старт та фінал , тобто медійні проекти від медіаДЕПО , що були презентовані в перший день ( цьому дійству приділимо окрему увагу ) та зрештою представлення авторами своїх проектів , що включали безпосередньо як перфоманси так і відео твори , в другій половині тижня. Художники представляли географічно Україну , Польщу , Ізраїль та Росію . Прекрасно проглядалось як саме розвивається перфоманс в цих країнах , теми та засоби реалізації ідей різнились як динамікою розвитку сюжету так і асоціативно-емоційним рядом .
Бені КОРІ перфоманс фото Юрій Бакай
Мирослав Вайда перфоманс фото Кості Смолянінова та Юрія Дячишина
Слід сказати , що приймали участь провідні артисти цих країн й Україна на цьому фоні виглядала дуже гідно , не зважаючи , що представлені в більшості були молоді художники , як от Мирослав Вайда чи Володимир Топій ( при всій різності яких щось спільноузагальнююче їхніх дійств вселяє тривожний самопоглинаючий оптимізм ) . З старших перфектні твори показали Василь Бажай та Влодкауфман , що зрештою і не дивно. Не вдаючись в описовоаналітичні розлогості , скажу , що це дуже чіткі проекти. Контрапунктові.
Йоанна Огроднік , перфоманс . фото Юрій Бакай
Про гостей . Розпочинаючи з другої половини ТИЖНЯ , тобто з четверга , ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ став полігоном візуально-вербально-естецких вправ та фіксації пластичних артифактів в часі та головах (парадоксально-метафоричним осадом або збурюванням дитячо-рефлекторних рецепторів потреби цукрового когутика ). Понурі розлогі зали обрамлені переконливими колонами наповнились , як в пісні , криком дітей та стриманим шарканням підошв ехо гранітних копалень яких затихало в інсталяційному просторі гідному фантастичній роботі мурах або термітів ( одна з довершених робіт ТИЖНЯ ) . Стилістичних рамок чи обмежень ( тим більше звукових ) перфоманс як штука не має , зрештою як і все , що стосується арту , тому перебування в просторі де , скажемо так ,- щось твориться , перетікає , надбудовується , сепарується та переходить з однієї певної форми в неозначену , а стан подразника нейтралізується випиранням гіперболізованої душевної тривоги , – змушує незворотньо включитись в певне означення та маркування особистісного фізіологічно-інтелектуального поля . Це все слова . Однак слово , що візуалізується й набуває форми матеріально-дотикової відкриває брами географічних вимирів та тягот трансконтинентальних мандрівок в процесі усвідомлення історичного незвороту . Саме так , в такому драйвовому ключі , споруджували ( таке монументальне слово ) , а протилежно кристалізували (хто вином , хто мочею) образність своїх творів ізраїльські артисти Тамар Рабан та Бені Корі. Що цікаве , в сутності звучання цих перфомерів всепроникне почуття нотальгічно-безмежної втрати часу як інструменту , що ніколи не належав людині й несе за собою лише поблажливу здатність памятати .
Тамар Рабан перфоманс (вільна участь Петро Старух)
Йоанна Огроднік , артистка з Польщі . Фантоми наповнювали просякнуті нестерпною потребою відати голови , простір напівтемряви психоделічних дотиків з легким навіюванням та ароматом меду літа , що відійшло . Тіло в двох вимірах , в трьох . Роздвоєність образу головного героя перфомансу ( чи певніше – героїні ) , її невпевненість руху шовкових тканин холодом проймала оголені ноги , свіжо обстругані дошки залишались теплотою в світі створеному на пять хвилин й назавжди . Гідне продовження польської романтичної літератури , думаю що відчайдушна позадверна присутність великого ведмедя вібрувала в повітрі сковуючи випадкових . Двоє старших панів усамітнились . Хочу відзначити , що польський перфоменс належить чи не самої витонченішої європейської штуки , звичайно велике значення належить школі , чи то є люблінська чи скажімо краківська або варшавська , умовно звичайно . Однак безапеляційний авторитет польських художників , засади творення та традиції ставлять надзвичайно високу планку для молоді а середовище арту перебуває в перманентному оновленні . Саме Януш Балдига та Вальдемар Татарчук , майстри , що вели школу перфоменсу ТИЖНЯ дали можливість усвідомити декільком десяткам молодих художників і не тільки з України свою причетність творення іншості та стилістично-жанрові особливості перфомансу як штуки в штуці . Власне сам перфоманс інтелектуально живиться обємними знаннями , що коренями вплітаються в історію глобальної людської культури і звичайно чуттєвістю без якої неможлива штука як така . Інструментарій ж є настільки широкий наскільки вузький у формуванні плетива твору . Квінтесенцією цих натхнень стали дійства , що їх представляли учні школи та їхні учителі на коду фесту втілюючи ідеї та прагнення які сміливо можна спровадити до індивідуально-колективного артифакту .
Влодкауфман інсталяція фото Юрій Бакай
СИНІ НОСИ ( Александр Шабуров та Вячеслав Мізін ) Перше було відео далі з інтервалом шоу . Компіляція іронії гротеску політичного шаржу та самоіронії – російска традиція сатири , прямолінійно зрозуміла й безапеляційна в своїй підтекстовій лукавості . Форма сподньопітардна вибухонебезпечноротовідкритопрокольношапіто .
Пятниця , пятий день ТИЖНЯ , працювали Яаків Хейфец та Кінерет Макс з Ізраїлю , а також Міхал Диаковскі та Сильвестр Пясецкі з Польщі . Будова умотивованих вавілонів , відлуння окриків стільничних композицій , форма білочервоного асоціативно вишкрябує драгунів з піднятими вверх руками до знамен що тріпочуть віддаючи на поталу оголені груди та зіщулені постаті стареньких пань на фоні палаючого неба .
(в тогочассі СОКРАТОграфія була неперевершена )
Володимир Топій перфоманс фото Юрій Бакай
Окрема розмова про , як визначили організатори , так звані , дотичні проекти
Василь Бажай перфоманс фото Кості Смолянінова та Юрія Дячишина
Повернемось до перебігу фестивалю (mediaDepo) в фестивалі (ТАМ ) . ” Чому страждає Прометей ? ” – таким риторичним запитанням перейнявся куратор та головний ідеолог МедіаДепо Богдан Шумилович , в 50 – річчя славному старту на Байконурі та 25 – річчя менш славному Чорнобилю , й представив на розсуд глядачеві добірку відеопроектів автори яких зробили спробу на свій лад дати пояснення чому цей міх цивілізаційних “надбань” так придавив багатостраждального Прометея . Зрештою всі ці спроби не є кінечними у визначенні хоча вже є артифактами і є частково осмисленно-рефлекторними та вони й неповинні бути іншими – скажімо якимись аксіомними .Скоріше це симбіоз візуально-естетичних та філософічно-практичних уподобань та бачень де художники ставлять більше нових запитань аніж дають якусь вмотивовану відповідь . А спраглий глядач переконується в котрий раз в безперспективності всеохоплюючого поглинання інформативного посилу , навіть короткотривалого . Споглядання Арту потребує праці – а це вже аксіома.
Інсталяція . Вона знайшла себе в пітьмі склепінь Музею Ідей , в миготінні екранів стареньких телевізорів “ровесників” ювілейних польотів та катастроф . Проекти представлені : групою УБІК (Україна) , дуетом Semiconductor (GB) , Ars Electronica (AU) , WRO Center (PL) , Cyber Cinema (RU) , Simultan (RO). Наголос був на відео-творах групи Semiconductor ( вечірня присвята ), розлога проекція яких тішила компіляцією емоцій не менш розлогіших з кінцевим узагальнюючим відчуттям повної гармонії ілюзорно-твореного світу художника . Астрономічно-фізичні явища й дивовижно-вібруючі реалії . Середовище комфортне легендарному Прометею . Середовище паралельних світів де звуковим тлом служив прекрасний аналітично-ознайомчий коментар від Богдана Шумиловича .