В далеких загоризонтних містах спалахнуло сяйво. Тисячі лампочок засяявши наповнили відбитками зимне небо , низькі хмари ,супутники , метеозонди , пролітаючі коридором до Калькутти Боїнги777 та спітнілі плечі робітників біля доменних печей.
Залишки скарбів ,- образи умиротворення та важкого шляху гармонізування , спроб порозуміння абсурдності реального буття , поетичності міфотворення .
Певна форма та техніка напрацьованості , мішанина традиції та новаторства – віра в незворотність руки автора – маляра – скульптора – артиста , сутність якого співзвучна часу тільки частково .
Грот – відправний момент довгого шляху в лабіринті , в нескінчених коридорах катакомб найперше внутрішніх. Грот як вхід – портал незворотності. Попереду лишень темінь – так вбачається – передчувається – моделюється бідною уявою -і вже грот не є виходом і лабіринт стає пасткою чергових жертв мінотавра . Плин часу карбує простір , зміна форми пластики та слова лиш одна з ознак руху навпомацки або на віру.
Тисячі – тисяч подорожніх пройшло цією дорогою поза всякою прозаїчністю процесу – їхні тіні мерехтять в пустих нішах , їхні мощі вибраних є нетлінним стверджуючим фактом абсолютизму. Чи цей вибір є спонтанним? – можливо?, а чи є осмисленим – ?
Зазираючи на спалахуючі вогники далеких континентів вкрадається відчуття фальшивої
співрозмірності як реакція на запах-дотик. Це мерехтіння в певній мірі і є реальністю –
вірою в минуле , жевріючим натяком на портал-вихід. Легенди про аромати незвіданості збурюються знову і знову підошвами чергових блудників-мандрівників(в даному випадку від позитивного –блудити). Знову ж таки, барви фіксовані в розтрісканому левкасі є тому підтвердженням. Можливо пройдено чергове коло-квадрат , завернено та вперто в кут , – чи має місце право втручання – з огляду первинної чистоти – так . Однак обломані – скалічені руки Христа силуетно противлять цьому. Знищена гармонія набуває певної естетики шанобливості . Гармонія форми квінтесенція болю та жертовності- любов як пуста декларація – niektóre źródła podają . Події , що розтягнулись в віках – кожна з яких є жертвою наслідковості. Перші дванадцять екранували – пробували переосмислити сюжет що належить тільки для віри. Драматургія плід історії і для історії , для фабули голлівудських сценаріїв статистами до яких можуть належати всі хто в спровадженні був чи буде. Саме так.
Образ Тесея пасує власне кожному з цих героїв – кожному з нас – онтологія добра і зла.
Роблячи добро твориш зло . Спалені – врятовані образи , оббиті бляхою-пластиком деревяні церкви , церковці , понівечені цвинтарі , гонорові приватні колекції старожитностей сумнівної надбаності і тд., «святе» наївне невігластво , що межує злочину – мінотавр в душі кожного Тесея . Зваба нищення – однак це є рівновага?- і чи можливо на загал її досягнення –спроба , лишень на мить й далі в нескінченність вичавлювання потвори . Робітники вимушені горбатитись в імя когось чи чогось . Печі доповнюють палітру північного сяйва . В Калькутті й надалі можуть сповідувати індуїзм буддизм сикхізм даосизм шанувати Конфуція бути іудеєм мусульманином християнином …
текст Олекса Фурдіяк
фото Едуард Скрипник