або любов в «Гангрені» через пень-колоду
з приводу виставки «Love me more»
у львівській галереї «Гангрена»
на вул. Вірменській, 25
Ви не можете попередити когось про те,
що має статися, чи пояснити якусь подію.
Те, що трапляється, просто є. Воно існує.
Курт Воннеґут (американський письменник)
«Поділяй і владарюй!» – полюбляли казати давні римляни. Вони не були найкращими митцями, та
підкоривши величезний обшир античного світу, добре зналися принаймні на війні. Киянин Борис
Кашапов теж не перший з художників пост- і/або модерну із масштабними варіаціями на батальну
тему. Досить згадати хоча б творіння безсмертного Пікассо, написане ним у самий розпал
громадянської війни в Іспанії. Це чимале (3,49 Х 7,77 м, див. фото №1) полотно, на яке надихнуло
його німецько-франкістське бомбардування баскського міста Герніка, уряд Іспанії замовив для
свого виставкового павільйону на Всесвітній виставці у Парижі 1937 р. Щоправда, воно не сильно
тоді йому допомогло. Мало того: за три роки браві солдати Вермахту розгулювали вже на
Єлисейських полях самого Парижа… Та хоч там як, «Герніку» не без підстав вважають однією з
найвідоміших в світі картин. Приємно, отже, що Борис десь сантиметрів на 30 її переплюнув! Ще
більш унікальним, однак, є сам контекст його львівської виставки, підчас якої цілісне чоловіче
начало виразно протиставлялося фрагментованому жіночому. Адже на протилежній стіні
розмістила незліченну кількість своїх робіт львівська художниця Зоряна Гребенюк-Кобенко.
Кураторка виставки Леся Кульчинська люб’язно поділилася з нами своїми міркуваннями, що їх
певне навіяла сама множинність і багатогранність Зоряниних робіт. Власне це, мабуть, і викликало
в неї асоціацію із мікро-фауною. Що ж, наскільки остання ефективна у боротьбі із людським
макро-організмом, ми мали змогу пересвідчитися протягом усього минулого року… Так от, пані
Леся з цього приводу зазначила наступне: «в солодкому середовищі розмножуються грибки та
бактерії – непідконтрольні нам форми життя, що ведуть свою незрозумілу гру проти суб’єктності.
Вони хочуть впіймати нас на гачок знайомих символів і віддати на поталу неконтрольованим
процесам. Їм потрібна наша любов і наша ненависть, наше підкорення і наш опір. Все, що у нас є
їм потрібно. І вони хочуть більше». Усе це разом, помножене на кілька реальних написів на
роботах Бориса й Зоряни, й заклало фундамент для назви «Love me more».
Борис Кашапов (див. фото №2, ©Степан Назаров для Your Art) невипадково обрав для своєї
картини (див. фото №3) антивоєнну тему. Формуючись у квазі-музичному середовищі Києва
складних 90-их років, він навчився протиставляти свої життєві принципи насильницьким
тенденціям. Борис позиціонує себе як український художник, на противагу пануючому в
нинішньому дискурсі партикуляризму, якому, зрештою, дає і власне пояснення: «В 90-і, – коли я
формувався, – наша власна культура була настільки слабка, що хотілося від неї тікати у якусь
ілюзію.» У творчості Борис орієнтується на формування власної мистецької мови і симпатизує
американській традиції за її демократизм і егалітарність. Більше про Бориса Кашапова читайте в
його інтерв’ю для сайту Your art https://supportyourart.com/conversations/kashapov/. Воно так і
називається: «Я за право бути художником без легітимації академією». Я на жаль не зміг
поспілкуватися з Борисом особисто, тому довелося, повністю покладатися на думку «протилеглої»
художниці. А Зоряну в Борисі найбільше вразив контраст. Їй розповідали про нього, як про
невпинного базіку, натомість виявилося, «що це дуже милий і толерантний чоловік і не надто
багато говорив».
За плечима в самої Зоряни (див. фото №4) вже дві персональні виставки і незліченна кількість
спільних проектів. В цій, на відміну від Бориса, вона не може виділити якоїсь основної теми, і
вважає, що можна говорити радше про певну незриму ідею, що червоною ниткою проходить через
усю експозицію(див. фото №5), хоч встановити тут якийсь причинно-наслідковий зв’язок не дає
змоги навіть увесь творчий спадок Зигмунда Фрейда. Взагалі, пані Гребенюк-Кобенко більше
схильна сприймати свою творчість у категоріях поетичного мистецтва: «Часом я починаю
дивитися і вигадувати або згадувати, що там зображено… Тобто прікол десь такий, як з поезією».
На даній виставці можна побачити роботи з різних періодів її життя. Чи не найбільш раннім, з її
власних слів, є олійне зображення пня на горищі, – на думку Зоряни, цілком у руслі національної
традиції: «В багатьох художників був свій період пня, – говорить вона. – Наприклад, пні у свій час
малював навіть Труш». Не у всіх глядачів, однак, домінує таке трактування малюнка. Наприклад,
один з її друзів побачив у пні багатоніжку.
Що ж, подібний творчий метод повного абстрагування від оточуючої реальності мабуть і є
самісіньким серцем не лише живопису, а й усієї повоєнної художньої культури. В літературі,
наприклад, його апологетом був ще один свідок масового бомбардування, американський
письменник Курт Воннеґут. Відлік цій традиції іде з кінця Другої світової війни, коли Сполучені
Штати закріпили за собою в сфері культури реноме всесвітнього законодавця мод. Переслідування
з боку нацистів і справді змусили емігрувати з Європи до США багатьох провідних художників.
На їх тлі тільки посилилося прагнення американських художників продемонструвати решті світу
свою яскраву своєрідність. А що вони мали більшу свободу, ніж їхні європейські колегитрадиціоналісти,
то сформували й абстрактний експресіонізм як типово американську течію в
сучасному мистецтві. Під цей термін підпала ціла низка стилів, що переважали на виставці
«Абстрактний живопис і скульптура в Америці» у нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва
1951 р. Як бачимо, за сімдесят років естафету від нього перейняла львівська галерея «Гангрена»…
P.S. Організатори виставки висловлюють вдячність Владиславу Баторшину за допомогу в
організації проживання та культурного дозвілля у місті Львові художника Бориса Кашапова та
кураторки Лесі Кульчинської.
Костя Грек
На фотографіях (зліва направо і зверху вниз):
№1 Пабло Пікассо «Герніка»,
№2 Борис Кашапов (©Степан Назаров для Your Art),
№3 Одне велике, антивоєнне полотно Бориса Кашапова,
№4 Зоряна Гребенюк-Кобенко,
№5 Тисяча дрібниць від Зоряни Гребенюк-Кобенко
