– Сучасне мистецтво, стає все більш герметичним в сенсах і зашифрованішим для масової публіки. На твою думку, ця неадаптація – це спроба просвітництва, бажання виразити себе максимально органічно чи війна митця з навколишнім примітивним сприйняттям світу?
У певній мірі з самої сутності того, що ми називаємо сучасним мистецтвом, падає відраза й нехіть до «нормованих» устроїв встояного світу. Принаймні, так мало би бути в цій діалектиці, коли заперечення провокує народження чогось, що є ніби кращим, вишуканішим, тим, що зробить завтра з будь-кого суперестета в гармонії з натурою. Але цього не стається , на земній кулі панує безлад чергової зміни самого світу, сказав би, зміни чуттєвого крайобразу. З «традиційно-нормованого» вилазить дивне споживацьке створіння. Арт вліз в цю споживацьку масову культуру, перетворив у фарс і пробує нав’язати цей продукт як нову світоглядну догму, але таку іронічну, недбалу, від якої завжди можна відмовитись. Це вже було багато разів і це є нудно. Залишається чиста форма як естетичне начало і зміст, наратив для монологів.
– Твій геппенінг 1997 року «Трансильванський пес» на вулицях Франківська зчинив тоді немалий шум і реакцію як підтримки мистецьких просунутих кіл, так і тотального нерозуміння консерваторів і обивателів. Наскільки сприйняття радикального мистецтва змінилось зараз, у 2015 році, і що на це впливає?
Таке гарне запитання до порівняння соціальних естетичних зсувів. Як на вік одного покоління – яскраві позитиви: споживачів арту стало менше, однак це не відобразилось якось разюче на плин того нурту. Вважаю, що все є абсолютно вмотивоване: змінився світ, маємо інші потреби. Кого вразить палаючий у середмісті Пес в час глобальних сіток?.. На кінець країна стає нормальною . Такий собі лакмус настроїв та бачень.
– Кожного разу твої нові роботи і виставки – це певні меседжі. Що лежить в основі твого звернення до світу через творчість, що мотивує, служить поштовхом, як народжуються ідеї?
Мене якось запитали, чому використовую образи Псів, Вовків, Свиней та Людей і більше нікого – якийсь обмежений звіринець. А для мене, найперше, важливим є їх характер, що дає екзистенційний шанс вистояти , дати собі раду. Чи є вони хижі? Очевидно. І Людина не є винятком, а зворотньо вміщує риси всіх інших. І, власне, про неї то все, і всі ті свині та пси – то є люди. Є обмежена кількість людських діянь, теж є обмеженість в помислах та почуттях, але інтерпретація того всього необмежена і завжди знайдеться щось, що тебе інспірує. Скажімо якась остра риса . Приклад ,- важливим є нонконформізм в деклараціях і діях артистів , що спільно творять культуру урбаністичну в країні. Правдиву культуру міста, а не сурогат совково-люмпенський, яким інфікувалися .
У Львові протягом місяців молодь боролась за збереження скверу, на місці якого мав постати пам’ятник Андрею Шептицкому. Гідна, Висока Людина, просвітлена, – він сам би був шокований таким прогинам ура-патріотів у бажанні «зробити файно». Зараз бачу щось подібне у Франківську – маса форм в екстазі заповнила тісний простір міста. Якась гидотна .Що робиться в головах цих людей, яких годі назвати артистами. Як можна в одному закритому просторі вмістити декілька стилістично, змістовно різних форм!? Йдеться, знову ж таки, про майдан Шептицького. Спільнота мусить відбути еволюцію і хай відійдуть ті люди у своєму хамстві. І це є тільки одна з мотивацій до змін, до сприйняття «синдрому Гомбровича» на нашому тлі. Маємо шанс , унікальну можливість досвіду стислого розвитку. Країни гуманізовані творили «урбаністику» в модерний час під впливом пресовим лівацтва, ми ж засунулись в постмодернізм без жадних «гуманістичних ідеалів». Та ще плюс глобалізація і війна. Вся надія на «здоровий нігілізм»
– Наскільки ти відчуваєш себе почутим і чи важливо це тобі?
Дивно з тією почутістю . Розмовляли якось з колегою про декларації російського аукціоніста, що палив двері ФСБ та колись прибивав геніталії до бруківки, впало запитання, чи щось аналогічне могло статись в нашій країні й мати такий медійний резонанс, нести такий меседж. По дискусії прийшли до висновку, що ні. Маємо іншу естетику (постмайданівську), ми є витонченіші в реляціях, сепаруємо піарство від арту. . Подібні естетичні практики з тілом провадили артисти віденської асоціативності 50 років тому, але там закладалась інша мотивація протесту з іншою етичною складовою. Хоча, що в першому випадку, що в другому, артисти донесли свої посили і, мабуть, були почуті, якщо ми про це мовимо. А для артиста звичайно має значення місце-час, переконаність самого автора в потребі, його едукація, рівень інтелігенції. Зашивали собі рот вже багато хто, дзюравили тіло, катували себе й інших публічно… Чому терористи халіфату використовують артистичний інструментарій – публічно мордуючи жертв ,- використовується ефект шоку й естетика хижака та жертви – ніби досконала візія , а однак по ту сторону лінії , межі зла . Зрештою такі атракції працюють тільки в тоталітарних заляканих суспільствах і під чутливим оком органів .Можливо цьому артисту , дії якого безумовно гідні , дозволили це зробити й пережити . Невже його не «пасли» , не контролювали агенти вже пісня перших його публічних акцій ,- не обійшлось там без російської пропаганди . Нашим артистам цілком недавно ще вистарчало лише словесної декларації щоб зникнути з життя .
– Остання твоя робота, яка експонувалась в Центрі сучасного мистецтва «Piggy Bank» (Електросвині) зроблена ще в 2009 році, і має, як на мене, досить чіткий політичний меседж, який є актуальним і нині. Ці прозріння і вангування – це вгадане чи прояв присутності вищого в творах митців?
Цей проект повстав як реакція на похідні явища глобалізації, на всі системні страхи, що огортають суспільство. Явища, які пропонуються декларативно, ніби є корисними та в потребі індивідума, а генерально руйнують онтологічну сутність людини бути вільною. Твориться суспільство примітивної залежності. Споживацтво, знаком якого є «Piggy Bank», стає новою ідеологією змови. Йдеться про банки та ласі слова, про світову мережу завису (почитай, напиши та оціни, дай нам свій час), сітку картки, що контролює… Символіка напруги, струм, що протікає скрізь об’єкти є засторогою. В пастці є всі – і люди, що обслуговують ці системи, і звиклі в наївності. Соціальні проекти є важливими зараз.
– Чого у твоїй творчості більше: раціо чи емоції?
– Різні категорії буття – не будеш казати ні коли випадає сказати так і не інакше , бо так вже визначено як єдине можливе . Емоція, а не емоційність є квінтесенцією завершеності. А щодо емоційності, то це риса середовищ зродження іншості.
Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ
