…Надзвичайна вражливість кольору, який дзвенить часом нотою надривного колористичного нюансу з-поза символів зрозумілих і не зрозумілих, ілюзорних та ілюзіоністичних видінь автора; де колір стає символом пульсуючого життя, серед інертного, розщепленного мороку знаків тла-простору картини. В невимушенності накладання фарб – праця розуму. Думати, розуміти, це для митця означає творити. Через творчість він пізнає світ, а світ його. Праця розуму головний елемент художньої кухні Мирослава Ягоди. Без мислення картина позбавлена глибини, прісна та мертва.
Ягода цільний у своїй творчості, як і його призвище, що асоціюється з ягодою – плодом круглим і неподільним. Так само цільним є його світогляд, спосіб життя, принципи та переконання. Їх не можливо поділити чи розділити – тільки засмакувати повністю. Подібно, як образ „голови” який з’являється в його картинах. „Голова” виникає сама, окремо як ягода, відсторонена, відділена від тіла, невагома, як зірка, як ізольована планета – плід, який має свій вираз, обличчя, посмішку, сум, переживання… Це вже не обличчя, це яблуко людського гріха, яке точить черв страждання та пізнання:
два черва в яблуні
яблука падають – яблука
а я несу свою голову
в руках до хати
як на козацькій іконі[3]
Творчість Мирослава Ягоди важко втиснути в рамки певного напрямку – він має здатність „викочуватися” з-поза них, пропонуючи все нові формальні підходи як до теми, так до форми. Він експериментує змінюючи есенцію самої фарби, бавлячись її пастозністю, дощовою розмитістю, спекотною сухістю, шорсткістю підгрунття і т.д. Окрема пляма, „промовляючи” кольором та лінією, може в його полотнах вирізнятися завдяки живописній фактурі, наповненій кодами-знаками, що з графічною послідовністю розріджують площину картини, завдяки чому вона вібрує та переливається. Олія в Мирослава Ягоди прозора і акварельна, розмита до чистого незайманого дівочого звуку – акценту, який вистрілює то холодним відтінком білила, то жовтим стронцієм, або ж їдучим оскалом відкритого незмішаного кольору і зависає у просторі площини картини… зависає на терезах гармонійної співзвучності: „[…] Починаючи від деструкції, тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п’ястука і то є Гармонія”[4]. Безумовно він є неоромантиком, який послуговується в першу чергу кольором, символом та знаком. В його полотнах присутня фігуративність – людина, звір, ангел, комаха і т.д. тільки як відправна точка, як основа дихаючої екзистенції. Потім ця екзистенція препарується в анатомічному кабінеті душі для експозиції власного єстества , Ягодиного – „Я”, нівелюється до невпізнаної подобизни вічності в суб’єкті та оточуючій його дійсності предметів, презентуючи об’єктивні елементи спільні усім культурам.
Ягодине – „Я” завжди містить в собі трійцю. Це „Трійця варварів” – так він назвав свій маніфест. Навіть шизофренічне розщеплення буде у нього потрійним – третя складова то Універсум, Вічність, Бог живих і мертвих і ненароджених з єгипетської країни тіней та гуцульської традиції солярних знаків. Триєдиність закладена в його „его” художника, його духу і трансцендентному початку, який є понад усім і поза пізнанням. В творчості це пустеля трьох: „[…] Пустеля трьох, – пише він, – починається від лінії – край образу, що гнеться, ніби лук, з якого треба вистрелити в крапку і осягнути Універсум”[5]. Край образу є тільки початком думки, яка вистрілює творчим спалахом, щоб торкнути неосяжне…
Мирослав Ягода є мешканцем планети Львів на великому глобусі людської цивілізації, де видніється земля Україна. Його сірий стародавній Львів омитий фарбою дзвінких кольорів та мовою невгамовної оніричної творчості, що виходить з-поза видінь живого до існуючого в серцевині метафори – будь-то метафора слова чи мазка. „Блакитна крапка в кінці тунелю”[6] – це крапка чистого ягодиного кольору, що дзвенить на перехресті маленьких темних вуличок рідного міста. Крапка яка зазнає метаморфози: стає головою з мозком, думкою непогамованої спраги пізнання, яблуком-головою, яку точить черв Нескінченності, знаком космосу, альфою та омегою. Творчість Мирослава Ягоди – це творчість самітника замкненого в келії життя. Там мистецтво є святістю, яку не можна осквернювати політикою чи буденністю недоречних фраз голослівних нездар. Тільки там можливе спілкування зі світом через картини, там мистецтво є засобом діалогу митця, неповторною метафорою буття пролитою на полотно:
ягода змерзла до кістки
в самотності снігового краю
тримається чіпко до сковиту
гілки дерев’яного серця – Універсуму[7]
Художник обдертий до кісточки ягоди, до сокровенності власної душі, відкривається, будуючи в своїх полотнах новий світ. Для когось він огидний, для когось казковий немов країна чудес, але для кожного іншого він свій, рідний – наповнений стражданням, переживанням та любов’ю. В очах цієї людини – потужної, кремезної, замкненої в собі гори Фудзіями чи Говерли на ім’я Ягода, світиться любов, невгасима любов до мистецтва. Творчий подих надає життя живопису, який набуває відповідної форми, закладеної кимсь одним з трьох, в якому Універсум є понад усім… Адже мистецтво – за визначенням Мирослава Ягоди – „то кохати в собі і далекому ближньому Творця”[8].
Місце і координати можна змінити – Львів назвати пунктом „А”, а час окреслити якимсь чотирьохзначним числом, але нічого від того не зміниться. На тому ж самому визначеному у просторі місці, в певний окреслений час його картини нагадають про надривну аж до болю, неосяжну до кінця екзистенцію простої людини, загубленої серед вічності яка є генієм і одночасно порохом, землею. Змішуючи фарби на площині полотна він є можливо одним з останніх мрійників кольору перетину століть, якщо, звичайно, не чіпати назв і не торкатися чисел і відшукати сірий будинок з майстернею, затисненою двома ризалітами з неоромантичним декором спливаючих гірлянд, до якої провадить тунель, наприкінці якого „блакитна крапка”, а може голова на таці Саломеї, або райське яблуко спокуси, чи ягода – щось цільне, замкнене округлою лінією вічності, щось, що не можливо пізнати, не проковтнувши повністю з кісточкою…
Олег Руденко
(фрагмент )
[1] М. Ягода. Трійця варварів (маніфест). –Рукопис автора. – Арк. 1. [2] Там само. – Арк. 2. [3] М. Ягода. Голоси / Його ж. Черепослов. – Львів, 2001. – С. 29. [4] М. Ягода. Трійця варварів (маніфест). – Арк. 1. [5] Там само. [6] Там само. [7] М. Ягода. Україна-Ягода / Його ж, Дистанція нуль. – Львів, 2004. – С. 34. [8] М. Ягода. Трійця варварів (маніфест). – Арк. 2.