ЦСМ Івано-франківськ вул. Шевченка 1.
Відкриття виставки 28 березня о 17.00
Юрій Бакай, Юрій Боринець, Микола Джичка, Анатолій Звіжинський, Ростислав Котерлін, Ігор Перекліта, Олекса Фурдіяк
Війна. Весна. Сьогоденна реальність, що підступно накриває Україну. Несподівано тепла погода, ніби підігріта зимовими вогнями Майдану опозиціонує неясностям і непорозумінням, що панують в політикумі. Очікуване буяння природи супроводжується тривогами і неспокоєм. Як тут не згадати Ерос і Танатос дідуся Фройда? Життя продовжується, але чи так як мріялося? «Навіщо поет у цей вбогий час?» пригадується Гьордерлін. Життя настільки абсурдне і неконвенційне, що поет може дозволити собі бути або пророком, або оспівувачем, ілюстратором, інтерпретатором минувшини. Революція колективна дія. Художник – індивідуаліст. Своєю творчістю можна інспірувати рух думок своїх прихильників, але марно сподіватися на широкий відгук – це уподобання ширшого чи меншого кола інтелектуалів. Марно чекати революційної реакції на естетичні провокації. Художник впливає на підсвідомість тих хто бачить його твори, знущається чи оголює страхи і комплекси, закликає до свободи, але через персональну революцію, через усвідомлення і непокору.
На виставці демонструються роботи різних років (від 1996 до 2014) котрі не створювалися з приводу конкретної події, а були художнім жестом, постановкою провокаційного питання чи внутрішньою рефлексією. Переосмислення власного досвіду чи гра з драстичними темами не залишить байдужими усіх хто цікавиться чимось більшим ніж побут.
З огляду на критичні прогнози, котрі пророкували кінець мистецтва, а також розширення кордонів, котрі формують межі твору започатковані Дюшаном (ready made «Бандероль» Юрка Бакая – металева кришка від бочки з київського майдану), і підлягаючі подальшим змінам, до прикладу в концепціях Бойса (інсталяція «Мішки» Олекси Фурдіяка) або теорії постмодернізму (постановочні фото Ростислава Котерліна), тема війни, amore, смерті, сексу чи тема як така не має насправді значення.
По плакатному прямолінійний живопис І.Перекліти «1939. Схід і Захід разом» (2007) перезавантажений пласкою ідеологічною символікою і дидактично нав’язливим текстом, через нагадування історичної події ставить під сумнів питання можливостей співіснування сходу і заходу країни, з радикально протилежними підходами до людських цінностей та політично-спекулятивного трактування подій минувшини. Ну що ж, маємо шанси найближчим часом в цьому пересвідчитися.
«Снайпер» (2006) Ю.Боринця – відвертий живописний жест без жодних підтекстів і прихованих смислів, де фігура героя демонстративно відкритою оголеністю цілиться в невідому мішень експресивно згущуючи атмосферу картинного простору ієрогліфічно знаковою безвихідністю, підкресленою колористичною безнадією полотна та абсурдністю сюжету. Снайпер голий? Може й без набоїв?
Похмурий живопис О.Фурдіяка («Картина 1», «Картина 2», 2014) в алегоричній формі демонструє зразки страхів чи то жахіть, що супроводжують нашу свідомість при слові війна, смерть – загрозливий T-Rex тиранозавр, або криваво-чорний череп. Інсталяція «Мішки» цього ж автора через зовсім іншу образну мову втілену в некомфортній залі ЦСМ метафорично апелюють до очікуваних труднощів, поневірянь, втрат, болів, зневіри що несе з собою безглузда міжлюдська бойня (…4. Ці звиклі міхи знаходимо по відході зими в наших лісах ярах на околицях сіл містечок вздовж доріг в бічних вуличках в парадних та двориках наших хат… 8. Ксьондз в храмі Нам каже щоб Ми того не робили, теж саме Ми читаємо або чуємо від Наших Мами та Тата. 9. Час стверджує що всі ці балачки до одного місця. 10. В цих мішках рештки нещасних яким не повезло. 11. Ми їх будемо оплакувати бо Ми любимо оплакувати Наших героїв особливо невідомих. 12. Після цієї зими довкола Наших міст таких міхів побільшало. 14. Ми живемо на кресах війни вибору. 17. Споглядаючи дану інсталяцію в перший момент інтригуємось звиклою людською цікавістю) – фрагменти з авторської експлікації. Інсталяція витончено емоційно доповнюється віршем Славка Довгана друкованого в каталозі-проекті «Ландшафт» Ярослава Яновського (1996).
Зовсім інакше інтерпретує задану тему Р.Котерлін – «Вигнання з Марсу» (2009) жартівлива гра з енциклопедичними міфологіями, де на цей раз пару грішників проганяють не з раю, а з пекельної, войовничої планети. Ось такі вони боги воєн і знущань. Інший живопис «MAR$» (2009) у наглядно дидактичній формі демонструє, що ховається за бойовими намірами – гроші, заздрість, жадібність (точніше, весь християнський набір табу чи перелік смертних гріхів).
Постановочні фото цього ж автора «ADOLF (Присвячується Путлеру)», «УЛЬЯНОВ», «ІОСІФ» (усі 2013) через нагадування недавньої історії вже неіснуючої країни у вишукано естетичній манері дають можливість посміятися з псевдо величі хрестоматійних збоченців, маніакальних серійних вбивць, тиранів і диктаторів. А заодно замислитися над поведінкою одного з них, сьогодні живучого, послідовника їх справ, неадекватність котрої спровокувала дану виставку.
Насправді, це найскладніші за зашифрованими в них посилами експонати виставки. Обов’язкові тексти-маніфести, присутність явних і прихованих неоднозначних деталей оточення, статична театралізація постановочного кадру, мовчазна застиглість масок, знаковість підібраного середовища –дозволяють розглядати роботи довго, з інтересом, немовби розгадуючи ребус зашифрований художником. Автор уникає називання тиражованих імен персонажів, не утотожнюючи лики-маски зі справжніми тілами, дистанціюючись від історичної реальності макетує кокетливі листівки-нагадування. Чи врятують художники світ від політиків?
Найвесняніша (за еротичною напругою) робота виставки «Yes, майстер спорту (ЕС-МС)» (2013) М.Джички – портрет юної дівчини, яка допитливо вивчаючи уважно дивиться на когось вгору і одночасно тримаючи в руці щось пхає собі в рота. На перший погляд похабщина і несмак (це не про живописні якості). Але, коли придивитися уважніше, то в красивих сірих очах дівки можна прочитати маленькі букви – ЕС в одному та МС в іншому. Так банально просто прочитується зашифрований автором посил – проблема вибору. На монотеїстичну думку художника, кінець однаковий.
«Terroristy» (1996) А.Звіжинського найдавніша з представлених в експозиції робіт неодноразово демонструвалася на виставках в Україні, в Росії та Польщі. Створена під дистанційним враженням від подій першої чеченської війни, не втрачає актуальності й дотепер – москалі залишаються агресивною бидлонацією під проводом чекістів комісарів, що марять своєю богообраністю, тому грішать безмежно, безкарно й безтурботно.
«Бандероль» Ю.Бакая – автентична кришка від однієї з металевих діжок, що слугувала барабаном на київському майдані, брудна, ржава, з небезпечно гострими різаними краями, переслана друзями зі столиці, слугує реалістичним свідком нещодавніх подій. (…Металічний артефакт знайдений на Київському майдані в грудні 2013. Оскільки він був небезпечно гострий, наполовину обпалений та брудний, я вирішив запакувати його. Великі пакети мені дали в КМДА. Запропонована тема експозиції нагадала мені про пакунок, і я попросив надіслати його мені поштою. Коли отримував (25.03) було враження, що чекаєш як мінімум на подарунок, наприклад, від св. Миколая. Згадавши час, обставини і ту ніч 19 грудня, що провів на майдані, я вже не сумнівався…) – згадує автор. Об’єкт експонується в напівзапакованому вигляді, нагадуючи про постмодерні традиції та демонструючи матеріально-пересувний посил «творчого факту». А заодно нагадує любителям мистецтва про столітню традицію застосування готового предмету у якості артефакту на виставках. То може Дюшан спровокував La Grande guerre? («Тут доречно буде навести апорію Мирослава Яремака, котру він висловив у відповідь на моє не надто свіже спостереження про те, що Перша світова війна спричинила появу модернізму. Він вигукнув: «Та ні! Це дадаїсти винні у мордерстві ерцгерцога Фердинанда!», – Іздрик «Станіслав: туга за несправжнім», 1997).
«Герой нашого часу» (2014) наймолодшого учасника виставки який заховався під псевдо B.O.B. Square Pic, зроблено не на комп’ютері, а виклеєно з акуратно нарізаних вручну кольорових картонних квадратиків, пікселів, що мозаїчно вибудовують портрет мультиплікаційного персонажа (чи героя коміксів), котрого подано у якості колоритного і агресивного представника теперішнього покоління youngartist. Те що молодь на поч. ХХІ ст. відмовляється від комп’ютернообробленого зображення, а створює вручну імітацію цифрового друку насторожує, дивує, примушує замислитися. Можливо після ядерної фази воєнних дій знову повернемося до hand made праці?
На відкритті в руках учасників виставки можна було побачити плід гранату. Таким чином ми приєдналися до акції організованою мистецькою агенцією «Арт поле» в знак солідарності з українським Кримом – «Нас розділили у просторі, ми вигадали зустріч у часі – 28 березня о 19:00 пропонуємо всім разом – про Крим. Хто може говорити – кажіть. Незалежно від того в концертному залі, в кафе чи на вулиці – кажіть. Можна грати, малювати, танцювати – з думкою про Крим. Це буде наш спільний твір. Те, що не знищити штучними кордонами, зброєю чи пропагандою. Наші гранати – мирні. Замість лого і слоганів нехай у кожного в кадрі буде присутній гранат. В Києві в цей час гратиме тріо PortMone, у Сімферополі – Джезаїр, у Франківську – Перкалабські придатки, у Львові – ГИЧ-оркестр, у Лодзі – Dakh Daughters, в Брно – Zapaska. Приєднуйтеся» – з прес-релізу.
Під час формування експозиції у ній з’явився ще один несподіваний артефакт – автентична німецька поштівка 1914 року (автор фото невідомий), що колись роздавали солдатам для змоги похвалитися фронтовими здобутками перед рідними в тилу. Вона мовби підводить підсумок під заданою темою – листівка з німецько-французького фронту з фотографією розбомбленого німцями панцербункеру противника із бравурними позначеннями його колишніх захисних можливостей, що восхваляла силу німецької зброї. Своєрідний приклад тодішньої інформаційної війни, чи то піар кампанії, що не допомогла Німеччині. Нагадаю: перша світова війна спричинила розпад чотирьох імперій: Німецької, Австро-Угорської, Османської і Російської. Здається, все це було так давно і неправда, і нас не стосувалося. Минула якась сотня років. Історія повторюється? What next? Весело?
Анатолій Звіжинський