WHOISсучасний український художник? Що рухає ним у творчості «в борьбе за это»? Хто, окрім невеличкого гуртка українських інтелектуалів, котрі не в ефірі, здатен почути голос сучасного українського художника? Кілька естетів, чиї голоси іноді звучать в мас-медіа?
Зрештою чим голос художника відрізняється від голосу сантехніка, кухарки чи олігарха?
Заявлена тема номера – по- модерністськи пафосна, але неоднозначна. Безперечно тут не обійшлося без іронії, як універсальної сучасної арт-приправи. На початку ХХ сторіччя російські художники О. Бенуа, Е. Лансере, М. Добужинський, К. Сомов, котрі співчували модернізму і входили до гуртка «Мир искусства», написали до громадськості і нащадків колективного листа, назвавши його «Голос художників». Одна із цитат того листа така: «Життя висуне нові таланти, які не будуть одинокі, як ми, а їхнє мистецтво стане великим, істинно народним мистецтвом майбутнього».
Проминуло сто років. Мистецтво стало істинно народним, великим, із префіксом «поп». Як вчив великий Бойс – кожен зміг стати художником, хоча не кожен цим правом скористався. Мистецтва стало так багато, як багато виникло медій. На поверхню його кількість стала домінувати над якістю. Щоб не промовляти в соціальній порожнечі, окремі автори почали підсилювати власний голос грошима та медіа-резонансом, але переважна більшість робить це традиційно за допомогою «водки».
Художник може залишатися самотнім вовком чи ягням, але його голос завжди міцно пов’язаний з географією і ландшафтом. На пострадянському просторі, там, де голос художників тихо тоне в світі дикого капіталу – у різних соусах тепер звучитьSOS.
Поза тим, як і сто чи тисячу років тому художник промовляє голосом одинокої людини. І тільки. Єдиною правдивою формою звіту перед собою залишається твір. Тільки те, що зроблено…
