умова
маємо нині кінець вересня , від 11 – вже по днях
– і це були дні Литви ( на чому Ми вмисне одразу акцентуємо й використовуємо як цільовий базовий матеріал дійства).
Два артисти , що мали час в пятницю ( Бенас Шарка) та суботу ( Редас ДІржис) зробили тиждень ( при сприянні спонтанно набутих учнів).
Варварство язичників спровадило тиждень в несподіване -істину -чистота дихання перш за все …
Вони були різними.
Коси ,włóczni та трава
Акт першого, зрештою , важко впхнути в якісь рамки стилістичні – скоріше це такий собі умовний симбіоз хореографічної композиції на тему театру кабукі та культури гашишу з відголосками віденської асоціативності. При огляданні цієї дії навертались раз у раз слова Джона Фогерті – бачу , росте поганий місяць , бачу, що нас нещестє жде … Однак при однозначно істеричній поставі та вибухово-емоційному провадженню , дійство було контрольоване автором – коси гострим лезом розрізали простір в сантиметрах ошелешених глядачів , які ймили віру настромленням пил , прищемленням плоті włóczniami та іншим інструментом , що так артикульовано вживані артистою. Як гідний учень віденців автор глумився над своїм тілом – плювався , колов його , штрикав начинням – отримуючи найвишуканішу насолоду механічно-мазахістичних вправ . По перших віяннях аромату маріхуани складалось враження в зависі артисти w przestrzeni на більш тривалий час – однак рівень є рівень й ніц тут не зробиш – практика …дія скінчилась як і розпочалась- миттєво , залишивши по собі розявлені писки учнів та тугу в очах прибитих гіпер-реальною буденщиною життя . Це коли невротичні переживання стають фактом культури , стають не обіцяючи цього й можливо не претендуючи бути ним -така собі, буйна розмова з собою , що спровадилась в публічне озвучення. Дивні внутрішні ферментні процеси цього озвучення побуджують волю як початок буття-дії , спрямовують в протореності шопенгауерського ідеалізму , а залишки піря в скуйовдженому вбранні артисти втовчені в каміння вічним соромом та докором аванпостерів культурного суспільства як вічне тавро – першоджерельна алюзія оголеності .
(Його товариш( Редас ДІржис)мирно відсторонено спостерігав )
Sublimacja та Втома
В той же день (пятниця 6.09.13)відбулось ще декілька показів – і ось з бігом часу прагну щось пригадати , якусь хоча би легку емоцію вичавити ….запамяталась дія молодого артиста Василя Одрехівського – совання землі. Акт тривав довго , виснажливо для артиста та терпеливо-очікуюче для пацієнтів. Проблемі землі приділялось багато уваги завжди і як знак-символ використовувався багатьма художниками . В нашому випадку все відбулось класично-передбачувано – ніби відповідь на академічне завдання . зроблено канонічно на відмінно і повість дії глобально-охоплююча й працездатність та оперування простором та (й дальший текст стосується майже всіх на тиждні , принаймі кого спостерігалось) як би воно ефектно не виглядало (й не залежить чи хтось робив щось подібне в свій час чи ні , зрештою ідеї – ідеології завжди вічні й їх набір майже є сталим) – йдеться як і для чого , йдеться про форму посилу , про інструмент , про вправність бути співзвучним зараз , про відчуття обєму дії враховуючи все попередньо відбуте і перетравлене . Нічого нового немає – окрім як завжди можна відчути адекватність та рівень показуваного предмету , глибину знань чи чуттєвості , напругу й згвалтованість необхідності … щось комусь про щось плести . Як може молода людина мислити концептуальними категоріями віджитості-спрацьованости…Все нудно й стало , надуманість, несмак , втома поглинула тиждень… Ще одна причина спротиву – апель до глядача , не мало значення в якому контексті – чи як до пацієнта чи як до дохтора – в більшості випадків від елементарної психологічної невпевненості в особистому , в дії-перфомансі. Їм (глядачам-пізнавальникам) совали в писки дзеркала , кидали паперові літачки , щось писали на папірцях , водили навпомацки і тд…й не дивно , що ті (глядачі-пізнавальники)велися -бо самі були такими ж невпевненими як і апельщики … закрадалось взагалі питання -чи розуміють ці молоді люди , що таке перфоменс ? деколи їхні дії нагадували ,в кращому випадку, практики студентів- театралів 1-го курсу або екстрималів з кулінарного училища…з святою вірою роблення мистецтва в безмежності перфоменсу … як от “мистецтво” старшої пані з ізраїлю , патроном якої є фройд , з псевдопалким заохоченням до сексу з роздаванням візиток надії реалізу збочених уяв…
( прекрасний вислів випадкових глядачів з вулиці “- Что там происходит ? – Какая-то хрень…” (це про виступ учнів британського вчителя) так воно і виглядало…) культура щитово організує вичерпністю сумірностей.
судді ?
Весь тиждень нагадував психотерапевтичні вправи на Кульпарковій , але тільки вдавав , імітував провокуючи межу незвороту– де всі пацієнти , а відповідно судді…
Чистильщик
Wymioty є чи не найвиразнішим образом очищення грунтовно спроваджуваного рефлекторним актом – засада домінантного опусу.
Понурі будівлі ТЮГу з низько-опущеним гіллям ясенів , лип та вільх , з бляхою покриття шарами кольорів вимагаюче ходіння – скакання , затиснуті в спертий обрамок довколишнього кварталу(майданчики) разючий символізм упадку й ницості культури – системи обмежень людської натури . Обвислі ринви , занедбані конструкції-елементи декору свідки колишньої розкоші та блюзнірства – саме невдале місце проведення тижня сучасного перфомансу . Це не гра в контраст це гра в виживання . Стан ,що потребує смерті або очищення . Ця суїцидальна понурість вилазила з всіх щілин театру , з зруйнованого обшару малої сцени , з брами -порталу, з показово нових пластикових вікон – всіх цих проявів сучасної української урбаністики естетичного жебрацтва до яких вже звикли й які приймають як данність.
Чим спонукався Редас ДІржис , що його інспірувало- чи образність театру чи огульний стан міста , та цей художник -язичник з бездонних литовських боліт дав однозначну відповідь на банальне і зовсім не риторичне запитання що робити? …- чистити! душу та тіло організму …Чим він з успіхом й займався протягом декількох годин акції – шкрябаючи , порскаючи милом , вичищуючи дахи та ринви скидаючи купу бруду та гнилого листя вниз на голови глядачів , заодно їх освіжаючи,- видраяв квазінові вікна та галереї й час від часу прилягав на краєчок даху чи балкону і поетично ригав протягом декількох хвилин(спроваджуючи умисну рефлекцію гостро контролюючи подразнюючі рецептори) Біла блювотина промовисто контрастувала темній брудній масі гнилого листя та гілля ….заохочуючи учнів до роботи.
Вчителі
Тиждень перфомансу слід назвати тижднем школи перфомансу – відпаде багато запитань й непорозумінь . Молоді будуть розказувати про все , що було колись, навчатимуть на прикладах минулого з попередженням у непристойності копірайту й спонукатимуть до творчої та інтелектуальної адекватності(така собі перфомансна мала академія)
Або відмінити школу…-тоді вчителі залишаться без роботи…
п. с.
Януш Балдига показав три теми в одній дії – всі вони були самодостатніми й важко творили єдине полотно на що зрештою вказав попередньо автор, мотивуючи синдромом школи..
Вальдемар Татарчук не показував нічого.
текст та фото Олекса Фурдіяк
