ARCHIVE OF CONTEMPORARY ART / "ЕКСЦЕС" ВІДКРИТА ПЛАТФОРМА СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА.
2016-09-13_57d7bd1242fca_excess_logo
  • HOME
  • INDEX
  • CONTACT

пожовкле листя або Зріз Контекстної Присутності

April 8, 2013editor

вступ

від 23 березня до 6 квітня у галереї “Дзиґа” (Львів, вул.Вірменська) тривала експозиція проекту “Зріз Контекстної Присутності” . дія скінчилась – відсуваючись набік пропустила вперед експозицію художниці з харкова ( судячи з анонсування соціальностурбовані колажі ). ми не надармо зголошуємо цю обставину – між цими подіями існує (саме існує) комплексний з означення історично-культуральний звязок ,( сполучення неосмислене й непередбачуване ні одним  з дієвих осіб цієї мізансцени )- зустрічі похідних компонентів памяті , відголоску років важкої праці на ниві культивування словянства , його “месійності” з відчайдушним бажанням втиснути свою “таку безмежну духовність” в стилістично холодні набутки  артреального західного світу . Вступ ніби узагальнюючий. Однак необхідність такого узагальнення категорія нарративного трактування як єдино можливого в процеці балансування між заборонами , маркуванням та вільною оповідкою , що лиш спроваджує до остаточного відхилення критики -інструменту реаліста та ворога вільності звуку . Що нам робити з символами , з умовно замаскованими слідами індивідуального “обєктивізму” ? Переживати чуже пережите , пробувати в котрий раз запорпатись в чуже дитинство чи фобії творячи свої індивідуально-субєктивні правди , що в протиріччі одна одній шукають змісту присутності їх обох – знак , що закладається з підсвідомо егоїстичних побуджень важким каменем лягає в струмок обєктивізації процесу розмови ніби перечить легітимізації порозуміння кресових , антагонічнокультивовано означених мов. 

Виставка

автори: 
Любомир Тимків.
Анастасія Руднєва.
Павло Ковач.
Станіслав Туріна.
Іван Небесник.
Юрій Коваль.
Любомир Сікач.
Антон Варга.
Ярослав Футимський  ( недекларований куратор)
 

«усе, що є людським, ми повинні дозволити собі висловити»- сказане Гансом Гадамером надзвичайно пасує до нашої теми,- експозиція проекту осмислено й ситуативно  навязувала висловлювання  декларовано поліфонічне-, хоча база перетину зацікавлень цих висловлювань була монополізована з чітко прописаними марками субєктивного розуміння викладу проекту ( як проявив час -відсутність потреби вільної оповідки або   зумовили демарші – зсуви, які найбільше тішать й вселяють  оптимізм). Все ж таки , артисти мали певний люфт вислову та можливість “вжитися” в запропонований образ, образ знайомого , друга , колеги , випадкового зустрічного відрізку- плину споминів запахів дотиків , жмутку спонукаючих до смутку думок минувшини ,- все , що поміщається в означення память , та посідає певну мову  відому лише їм . Ця мова є однією з безлічі відтінків універсальної  адаптованої , вжитої в місцеві реалії ,- знову ж таки за мудрою людиною Гадамером ( істина і метод )- відновлене , повернене з відчуження життя не є тим же самим життям початковим,- що має безпосередній вплив на мову опису чи оповідки. Друге питання -який інструментарій використовується , яким чином і в якому рівні володіється уникненням означення знаку – цього банального спокусника минувшини, спокуси контексту “сучасного” вислову ,-  вже відчуженого , а отже признаного допущеною естетично-схваленою візуальною мовою,- мовою якою дозволено спілкуватись на кресах , европизуючи словянство .

Всі та Павло Павлович

мовчання сфінкса набуває рис контрапункту , величавого стовпа в закутку експозиційного простору.  товстим фоліантом лягає , втискує здмухуючи пилюку років, безапеляційно означуючи круг недоступу . елементи формалізації , брутального привязування до теми ( сказати стилістично – сказати мягко) видурювання чутливості скляних музейних вітрин з дактилоскопічними відбитками ошелешених спостерігачів є лишень алюзією присутності цього самодостатнього приборкувача екранів . Це спроба змузеювати і є  аберацією бажаного – пес існує в проміжку від скрині до скрині і не більше. далі лиш мовчання та глибокі тіні тунелю.

пожовкле листя

“початок написаного нижче не буде вказаним”(з програмного тексту) – бажана потреба нескінечності брунькування виростання фотосинтезу тріпотіння опадання гниття  , листок як обєкт( знову повернення до символу) дослідження , насильна деструкція – в імя силуетності стилізованого . Суха гілка з пожовклим листям рефлексія прожитого в мить , з кавалками вражень розкиданих в просторі галереї з  відчайдушною спробою зліпити , втримати , надати рис неприсутніх , орбіти без центру тяги все умовно плинне . Холод кристалів солі вороже зберігає надану форму зневаги до всього живого – сухе дерево пластикові пуделка пусті слова з під руки панянки уроки композиції академізму присутність w przeszłości як мотивація .

Всі та Туріна

маленька незграбна фотографія при початку з часовою фіксацією – обєкт не був внесений до експозиції , відбув своє поза дверима , – вклякаючи незримо  . те що народилось в несподіваний спосіб , і є натхненним овочем тих довгих в переліку років( )в які зрештою спроваджувались  куратор інші автори та Стас Туріна .

текст та фото олекса фурдіяк

DIGITAL CAMERA

 


Previous Project Анатолій Звіжинський . Портрети сучасників Миколи Джички «Сад метафор» Next Project Юрій Яремчук . формa духу .

Related Projects

Ноктюрни та мініатюри (опис що мав на меті щось передати)

June 28, 2014editor

предметний світ Стаса Туріни “до після та в” паралельному стані…

November 25, 2012editor
all content belongs to their respective owners