нас змушують мислити , силують впроваджуванням подразника онтологічності портрету проблеми : а саме – “… Перед нами проблематичне бачення “документа” в цьому проекті – чи є документ описом образотворчості або мазків; чи може він представляє дію? Обидва способи можливі, але жоден з них не актуальний для 21 століття. Чи повинна річ бути зображена як портрет об’єкту, фігури, “реальної” речі? Чи може це душевний настрій? А може це дія? І якщо це дія, то чи є вона звітом виконання художником роботи?…”- риторично запитує роман ганкевич ; – що ж таке дія як – фактор , хвилюючий критерій означення поняття , змісту даного “документу” …- питання ці є надзвичайно розлогими та охоплюють чутливі до дискусії твердження актуальності “…образотворчості або мазків;”– чинники іншої площини можливого , які спроваджують в формування пластики знаку чи особистого тавра , і є позачасовою вимогою генези цих самих мазків , – твердження ставить під сумнів сам прояв ототожнення – відповідності слідів та відбитків пальців на документах. слід в камені металі в тканині того ж обємного звисаючого альбому допису в мягких тканинах … Файлування документу відмежоване операційністю від його сутності – це знак знаку – не може й зрештою не потребує бути портретом проекту як такого , як не може й нести оцінку чи ароматність образу . гравітація образу і образотворчості взаємоповязаністю виштовхують їх (файли) на периферію схронів сховищ , де міра відповідності нашим “неіснуючим” (читай неусвідомленим ) запитам зумовлюється мірою естетичних потреб – чи саме змістом адаптованого та вступу в культуру зумовлює , критично означує поля в яких розгулює тип , фіксує та цехує особисті індекси , маяки якими так безсоромно вовтузиться спайдер . це про сховища , про історію , про файли стиснені чи розпухлі ненаситністю папки думок слів речень локальних чи ні візій запаху клеїв та фарб – царство пошукової драбини в напівтмі обєму . Триєдиність рядів досвіду в певних корекціях змушує до користування “файлами” на віру , адже перевірити вміст неможливо як не можливо однозначно щось пояснити не впхнувшись і таким чином “солідарно засмітивши” первинність враження предмету та ідеї продовжувати виставляти маркери довкола новоспоруд . не зле правку чинять комунікативні “не люди” * які у вигляді “рівноправних” ( в нашому випадку фантомів-акторів-артистів) несуть , звязують -“змістують” , а нерідко замінюють собою першоджерело портретне користуючись відсутністю сепаративних фільтрів . Так , що ж таке є дія в контексті портрету василя бажая та чи є вона змістом виконання роботи – можлива відповідь лежить в самій запропонованій проектній експозиції , спробі налагодити конференцію не лише “наживо” оперуючи знаками невимовлености , але знову ж таки посередництвом “не людей” . Дій в цьому напрямку є декілька й вони мотивовані первинно послідовністю еманації – вчинення зумовлюють враження предмету означуючи ідею , далі вплив ogólny , обрядність перфоменсу – сакральний чинник лиця арту. Тут Ідея не може бути звітом зрештою як і обрядність шліфується поза визначенням, – вони є сутні їх не впхнеш в “файли” і неможливо впроваджуватись склавши загальну конвенцію й приймати несуперечивши .- те що пропонується є закликом , спокусою запитання як похідної враження-ідеї портрету , портрету źródłowego. Характерно , три канви – візуальні напрямки розвитку цієї дії зміксовано-втиснуті – однак не втратили цех самодостатніх мазків портрету – де не варто вирізняти емпіричні набутки які лиш є фразами або стислими тезами – відшліфованим інструментом , тим посередником яким користуються само-собою , не артикулюють , однак присутність і володіння яким є чинником перепустки …
текст та фото Олекса Фурдіяк