(Перший день 12-го Jazz Bez-у Львівська філармонія частина друга авансованої програми .)
О 21.00 Meetig of souds показали свій номер – суперцільну річ , – сюжет розвивався розгалуженістю партій , чергуванням образності , акцентованими вузлами монологів , нестримним поєднанням новаторства і майстерності досвіду : вмінням відчувати-висловлювати. Тут поліфонія зведена до мінімалізованості засобів вираження , – кожний звук як квінтесенція складних процесів-рухів , комунікативно-голосових форм , заключень–надбань кожного з авторів , – це віхи – контрапункти напівзримости фабули . І саме П’ЄСА як прояв довершеності , що є самодостатньо тривкою , не дала шансу профанному знудженню суспільности спровадити себе в банальногротесковий перфоманс . Твір не можна тільки слухати–бачити , саме слово , експресія рисунку передбачає , заохочує інтонаційно , далі в розвитку – співв’язати тканину , знаковість , сутність твору – Струмки , звукові натяки , півтони , візуальні алюзії – зазнаючи конструктивних коливань , підсилень відвертості дискусії різних характерів та їх проекцій на сприйняття-зміну шаблонів, злились в монументально-кодовий акорд .
частина 2. реалії
Великі дубові двері – вхід вихід . Люди як листки опалі віддані вітру -стихії Їх холітає , обертає, волоче . З зали в зал , вверх вниз , додолу на килим , паркет , до та від показної експозиції БУЧАЧ -вже спустошеної однак дармовожаданої і Легкий спиртовий аромат ,- аромат свободи звабиблукань , аромат реальности , що справді доречно акцентує , робить наголос , але ні в якому разі не домінує зараз – лиш провокує рихло і поза власної волі дріб’язково-другорядне залишається позаду ( принаймні так би хотілось ) . це суспільна вимога проголошувана , декларована увертюрними мізансценами в різних рівнях , попередньо смакуючи та стверджуючи поразку прагматичного ( черговий іспит ) , а однак капітулює реальній співпропорційності , вагомості цих рівнів щодо кінцевого означення бутності вже тут. Ця вимога є лишень векторним натяком , ймовірним фіцджеральдівським шляхом-вибором : вхід або вихід …
Текст Олекса Фурдіяк Фото Юрій Дворник