Величні , увінчані склепінням муровані стіни Дзиги, в противагу шкляному порталу ,- на шибі якого недбало красується анонс-вивіска, монументально і одночасно іронічно-театрально впроваджують нас у світ примар , текстур дерева та драперій , коміксово-прописаних мізансцен та відсторонених містичних тлумачень і дитячих страхів навіяних сакральними переживаннями старших. Так саме дитячих …помислів. Ніжні пелюстки цих ще нерозкритих незайманих бутонів , встидливо зашарілих блукань з певним ароматом гнилої плоті – таким солодким , що годі від нього відмовитись. Різець вправно позбуває зайвого – образи – клони , герої манної каші та довгих годин в кутку. Монохром понурого завіконного пейзажу розчинником відстороненості знівільовує барви вже байдужого літа , літа з радіом , літа серед гілля ясенів лип верб черешень яблунь-груш і несподіваного ранку на городі капусти . Настає час весіль , підрахунків набутого , свято ваг та касових апаратів – силуетно шпацерують гіпершпаки , біля церков спродують свистюльки , цукерові півники , медяники , образки та фотографічні іконки … поважно серед саду захоплень пристрастей та захланностей священник на тлі церковці що давно незнала рихтування . Так і живемо – від Різдва і далі по колу , від бабці з цукерками до мімікрійного глухонімого з імітаційно-релігійним крамом до шаленця курця ( пиво та горівка водоворотом проглядаються в бездонних джерелах його очей) – все це до болю рідне та щемливе окутує в ментально-меркантильні пелени безвихідності буття. Темні сили осідлали китайські автобуси й несуться в майбуття.
Вторячи відомому герою – на планеті Земля житиме коник-гойдалка , очі якого наповнені галонами благого щастя незворотності ,- що несе на спині вічну таїну зрадливого поцілунку.
фото та текст Олекса Фурдіяк