Three-Angel
Пікіруючий монументальний трикутник, що нагадує перевернутий літачок-оригамі, відкриває нове бачення пластики складеного трикутника.
вивищує, конкретизує зловісний силует гострого крила, фіксує, врізаючись в пам’ять стальним уколом-розтином. незабутній знак, потужне художнє видиво, підсилене контроверсією, парадоксальністю образу.
Вивернута назовні мрія, розкол змісту, фатальний трикутник, передчуття катастрофи. Стан на межі, де все ж є шанс вижити…
Казка про червоного звіра
(частина 1)
Десь не дуже далеко, але не на стільки близько, шоб про це можна було б мовчати, у ранковому сні жили звірі. Вони мали хвости, були вусатими та волохатими в залежності від пори дня чи року, інколи погоди. Скидалися вони на щось середнє між котами та міні-коровами. Від котів у них були надчутливі вуха, які вдало замінювали їм і органи нюху, пазурі на передніх і задніх лапах та строката переливчаста волосатість шиї. Коров’ячими в них були добрі вологі сині очі, а в деяких самок неймовірно красиве вим’я, майже таке приємне на дотик, як людські цицьки, от лише кількість їх ніколи не була менше чотирьох. Загальною характеристикою звірів і їхнього світу могла б бути тотальна чорно-білість, як у німому фільмі. Ще німішим було те, що кото-міні-корови майже увесь час мовчали і тільки під вечір або перед дошем голосно і синхронно гикали. Осінню вони гикали аж до бекання, а як холоднішало, то ригали вчорашнім сіном та комахами. Ці періоди називались листопадовим чинним ригом.
Звірі дуже цим гордились, бо в момент викиду харчу їм вдавалось змінити колір рогів на ледь рожевий, і тоді в їхньому світі запановував колір.
Довгими теплими або прохолодними днями наші звірята терлись своїми чорно-білими тільцями об вапняні стіни старої стіни, яка у них була єдиною. Легенда оксамитового ящика, що був найсвященнішим і теж єдиним, казала, що цю стіну зліпили із ниркових камінців жовтих невблаганних фурій. Ці створи в сиву давнину любили поливати усе,що їм належало, теплою блакитною слиною, з потім покидали политі місця в північному напрямку.
Ще можу сказати, шо наші звірі розміром були як крапка, намальована просим олівцем, тобто відносно невеликими.
Тому їх можна було б легко переплутати з якимось павуками чи блохами. Проте звірі не кусались і не какали липкими сітками, як павуки чи блохи.
І ось настав незбагнений ранок, який виродив на світ партію нових звірят. Важливо
знати, що звірі народжувались відразу дорослими, або ніколи не виростали. Зрештою це все одно. Прості олівці завжди однакові, і крапка -це завжди крапка,тому ні ріст, ні розум звірів не змінювалися з віком.
Отже, в довгому процесі народилось 6859 нових крапок, подібних на схрешених котів і міні-корів . Остання дещо забарилась у зв’язку з тим, що десь на іншій половині «нього і нашого світу закис підшипник вітряка на городі китайського кельмана. Той вітряк спричинив мінімальне коливання субтропічного рівня кисневого діапазону, і ця найменша зміна вплелася в геометричну прогресію похилих векторів так, що до точки народження останнього звіряти мембрана тихої сфери ледь тріснула… Це спричинило зворотній ефек- від В&W до RGВ і, як наслідок, миттєву мутацію в чіткий і невмолимий СУПЕР RED. Простіше кажучи, через вітряк в старого китайця народилося волохате,твердошкіре, а головне, дуже червоне звіря. Далі буде.
70 – 77