Олекса Фурдіяк
Закономірне повернення рок-н-рольного КРУКА
1. ПОДІЯ
В Івано-Франківському художньому музеї маємо подію . Подію з огляду “суспільних зацікавлень” незначну та “розчаровано” стриману – надзвичайно тиху, а однак з означення , як завжди відбувається в нашій культурі , – знакову . Приймаємо Крука . Декілька малих форм в бронзі та тонованому гіпсі , локально альбомні репродукції графічних робіт – класична композиція . «Парадово» портрет скульптора руки невідомого автора , вишиваний рушник – символ “далекої дороги ” та повернення домів . Заліплено папером дату-місяць народження автора . Мімікрія часу – знову ж таки , постмодерністичний прояв несподівано закономірного повернення Крука . Спочатку тільки несподівано , далі лишень емпірично закономірно
2. Мотивація КРУК.
Декілька буклетів висвітлюють простір і в котрий раз зазначимо ,- невідомого упорядника з геніальними пасажами , як от – «…Своє дитинство провів під батьківською стріхою, відчув злидні , тяжку працю селян , повірив у Бога.» (?) , далі справді гідний постмодерний виверт ,- «…Автор дає волю імпровізації, в начерковому свавіллі відчувається емоційний стан митця.» (!) Точніше не скажеш , отже екзистенційний стротив …» народився батьківські розумні поради суто людські випробування дорога творчих пошуків збагатив культуру своїм образним словом став помер…» й «прийняття» незворотності домінування «раціонального та об’єктивного» чинника . Станіславів Львів Краків Берлін Париж Рим Мюнхен – зайві буть-які методологічні осягнення та мотивації , дуалізм існування вичавлює часові проміжки , рве на клапті , зліплює заново й презентує ірраціонально-новітню сутність де імітація форми психоемоційного єства як ідеологічне підґрунтя рефлексії самозбереження. Дивні паралелі зворотніх векторів вздовж цього шляху -«патологічна боязнь» позбутись ментального й космополітична трансформація в позачасся – українська урбаністика як побічний ефект творення. Історично- умотивований культурологічний пласт в захваті .
3.ПОТОЦЬКІ
Отже , шедеври на фоні шедеврів – де безгрішшя культури ( в нашому випадку музейної справи ) відлунням ховається за бароковими формами розбещеності Потоцьких – тінь надраціональної інтуїції яких лягає в абстрактному відображенні до підніжжя стертих в порох храмових плит. Спяніла шляхта верхи , пограбована крипта , ідеї віддані на поталу суб’єктам часового позначення , ідеал , що завис вапняним тинком в всеохоплюючій безмежності.
4. Дівчина що читає
Чергова фіксація в просторі, тепер з Круком.
З нами художник Михайло Дейнега , директор художнього музею .Тема розмови точиться довколо експозиції ,( маємо право на зображення лишень однієї роботи з виставки ( єдиної , що є власністю І-Ф художнього музею )). Домінанта, – Дівчина що читає…хоча читати в такій позі дуже непросто, в край важко – отже дія, динаміка образу якої вибудовує асоціативність…- з медичного погляду проблема пози спроваджує до невтішного вердикту – сколіоз , що «витягує» цілий ряд психологічно-соціальних іншостей та мотивацій героїні ,- інше – далекозорість ; кінцевість спраглості пізнання як такого , позначення та наслідковий суїцид , руйнація генези (варіант).
5. ОСНОВА та ХИБНІСТЬ
Архетип образу артикульований архаїкою «поетизованого» українського села , колективне несвідоме якого визначає і дивує. Образний ряд ніби продер землю й спинився в розгубленості – символ , цей продукт бавлення свідомості з несвідомим…спраглий істинною потребою історичної мінливості:
Козаки месники танцюристи , повногруді життєдайні сільські дівчата , юнаки з “відкритими ясними очима ” , монахи , мандруючі мислителі , кобзарі тощо – образи втиснуті в модерну форму ,- герої утопічної України , мрійливо-зажуреної , «епічно-величної» – теми що витікають з нутра , теми такі «важні» для любителів «вшановування» мертвих “шаровари” яких закривають дзюри в культурі та “головах”. Поверхневість , конюнктурна спонтанність таких спроваджень ніби обмежують розкриття змісту , втискують в символ псевдораціонально-усвідомлену суть де хибність є кінцевою за любих конфігурацій , ніби на збитки , глузують з етнопсихології, що плодить ці символи , ці міфи , форма набуття яких емоційно-чуттєва й завжди є вразливою…
6. інший КРУК
Чи був КРУК таким? певно був , так мислив , так працював. Але був і інший КРУК- ніби на задньому плані , як от в виставковій експозиції. Зверніть увагу на світлину з загальним виглядом виставки ,- зауважте невелику теракотову плямку в правому нижньому куті – це він! … шедевр , непомітний зацофаний втиснутий в реалії простору пікселерозбитий , а однак рок-н-ролльниий … цього вже забагато щоб зрозуміти – маємо справу з справжнім.
Отже , першого погляду достатньо усвідомленню довершеного формотворення суб’єктивної алегорії й запереченню раціоналізму та закид діалектичному матеріалізму в неспроможності осягнути потік людського мислення. Первинність перебігу подій визначає ремінісцентність мови ; вічне несвідоме повернення в нікуди , рефлексія руйнації систем та схем відчуженого світу як спроба незалежності особистого – того , що вже ніколи не буде як було й того , що не стало своїм . Все ж , послуговуючись досить сумнівним вченням , його однією з головних “аксіом” про неможливість відірваності особистого від колективного , що в свою чергу є дискусійним, дозволю твердити час Фуко Сартра Ротко Жане й далі Дерріди Бойса Хемілтона Раушенберга та інш …та інш.- був часом Крука …ще живого й бадьорого.
Однак , немає сумніву в доречності відстороненого кута зору пізнання щодо об’єкту як довершеного артефакту певного часового проміжку , особливо в культурологічному контексті , що протягом останніх десятиліть набули «попсового» означення непевності та «оскоми в зубах» від нескінчених спроб їх презентації . Знак символ «слово» як інструментарна сутність діапазону пластичного мовлення в час максимальних інтелектуальних сумнівів та технологічно-індустріальних проривів – проривів у «ЕлектроМагнітноПсихофізіологічні » поля .
Поля дотиків відчужень взаємопроникнень «орбітальних» виштовхувань …
7. Некрофілія
«ЇХНЯ» УКРАЇНА любить своїх героїв мертвими , привезених чи ні , але зрештою всі ці діти яких «повертає» собі НАША ЗЕМЛЯ відбулись десь тут і там й десь тут і там залишились . Зараз їх хочуть втягнути за ноги втиснути в наперед зготовану нішу. Для Крука – це є образ такого собі маргінального українського «селянського родена» , оспівувача «тяжкої праці та буднів» … Маю сумнів що саме так осмислював артист своє єство ,- а зміна ракурсу погляду є умовою зміни сприйняття й передумовою особистісних метаморфоз … ?
Звичайно можна прослідкувати певні тенденції в «просуванні» українських артистів до глядача – поціновувача . Ці шляхи є непрості як непрості є координати означення українського арту в світовому контексті –, що ж тут дивного – роки отупіння й усвідомленого нищення ,- можна говорити про епоху занепаду, така собі, за суттю , пустка , що поза тим належним чином живила інші культури. Всі ці шляхи всі ці артистичні долі є подібні – еміграція або географічна або внутрішня , остання переважно то дорога в одну сторону саморуйнування . Міфи про «щасливі долі» артистів в екзилі залишаються міфами з невеликим винятком . КРУК власне і є тим винятком . Частково . Які чинники спричинили такий розвиток подій результатом яких власне повстало явище –Григорій КРУК , – важко сказати , ці обставини як зазначили ми вище були непередбачуваними й утаємниченими. Однак модельовано , саме «всіяне зорями небо Мюнхена», умовно і не тільки звичайно , спонукало Крука до тих сюжетних ліній , до тих формотворень , «історій» які є нині предметом нашого дослідження. Це вивернуте нутро міста , що вберегло свою «цнотливість» перед бомбовозами союзників , подразнювало його чуттєвість …(пам’ятаємо про буклет!)
Власне – поштовх для нашого ствердження-припущення…
8. ВІДПОЧИНОК
А) Глибока тінь пролягла полонячи площинність тональним означенням об’єму , далі сухі обрамлення горизонту непорушного в своїй впевненості коду та формули дії , проголошують цитату ,- буденну й нецікаву .Арматура груба рифлена відлякує своїм прокатним штампом де виступи й зазубрини не є проявом іншості , а є лиш несумнівною дійсністю цитати . Встає сонце . Сідає . Й знову тінь показово робить кругообіг формуючи сформоване фіксуючи фіксоване – невловима ілюзія , кожна мить є спротивом , запереченням минулого інтригуючою мотивацією наступного. Передмісття обшарпані будинки промзона де крики дітей дуетом вторять механізмам – значення – надано цим образам і знакові зв’язки в яких є такі всеохоплююче перманентні. Відпочинок триватиме вічність .
Б) Параноя – втеча в жіноче , в нарочито грубі бездоганні форми – зсув пропорцій відголосок юнацьких сексуальних спроб ,- встид схований в пластиці, мить спокою для моделі та скульптора – для неї втеча від реалій «панелі» для нього – від самого себе, що зрештою теж саме і алюзія , підсвідомий натяк означенню властивостей єства .
27.12.11.
( фото Юрій Бакай )
.
